Історія, на жаль, не зберегла ні дати заснування цього монастиря, ні імен людей, причетних до його заснування. Кажуть, це було чи не в XI столітті. Адже саме тоді з’являлися на Русі печерні монастирі, вирубані у скелях, що височіли над Дніпром і Збручем. Сатанівський монастир можна вважати одним із таких. У монастирських печерах спочатку знайшов притулок ченець-пустельник, а згодом до нього приєднались його учні, які і звели стіни Свято-Троїцького.
  Не треба мати великої уяви, аби побачити монастир очима наших далеких предків: з трьох боків його оточували двометрової товщини мури, заввишки 6 метрів. З четвертого, північного боку — кам’яні нездолані урвища і крута гора з рукотворними печерами, яка спадає до берега Збруча. До однієї з стін туляться житлові приміщення з вузькими вікнами-бійницями й готичними склепіннями. Тут — келії. Над входом у подвір’я — триповерхова дзвіниця, поряд — в’їзні ворота. Ось вже скільки століть стоять кам’яні стіни, скріплені вапняним розчином.
  На теріторії монастиря було три церкви, одну з яких збудували наші предки на честь Святої Трійці і Миколи-Чудотворця.
  Колись, розбираючи дерев’яну церкву, що розвалювалась від часу, робітники знайшли напис “1600 рокъ”.   Відомо, що з 1707 року монастир належав представникам уніатської церкви. Часи тоді були суворі, про це нагадують підземні монастирськи каземати, де, кажуть, і катували, і ховали живцем... Мало кому судилося вийти звідти на світ білий.
  1711 року, в зоряний час свого царювання, переїжджав через Сатанів російський самодержець Петро I. Він не оминув і Сатанівський монастир.
  Ми вже ніколи не дізнаємося, про що він говорив з монастирськими ченцями. А було б дуже цікаво — часи були насичені історічними подіями, війнами, коли шальки терезів хилилися на бік то найсильніших, то найспритніших, таланило і підступним.
  1793 року монастир переходить у лоно православної церкви.
  На протязі віків і під стінами монастиря, і на теренах довколишніх земель схрещували свої бойові мечі польські, литовські феодали, турецькі і татарські поневолювачі. Та молитва у монастирі творилася постійно, не перериваючись ні на день. Тому й нині благодать Божу тут відчувають не лише віруючі. Велике горіхове дерево, шо розрослось на найвищому пагорбі, ніби зібрало в себе чудотворну силу. Досить посидіти людині під його верховіттям, і відчує спокій, наснажиться життєвою енергією.
  1744 року ченці встановили у монастирі годинник. На церкві, з північного боку, закріпили кам’яну плиту, майстерно витесавши з неї циферблат.
  У центрі — стародавній подільський герб — усміхнене обличчя, а внизу півколом — цифри, що збереглись до нашого часу.
  Щодо мешканців монастиря, то звідси походить знаменитий летописець Арсеній Сатанівський, що згодом був при дворі російського царя Михаїла Федоровіча. Монастир мав тісні зв’язки с Києво-Могилянською академією, друкарнею Киево-Печерської лаври. 1899 року монастир став жиночим. А 1929 року, з приходом радянської влади, монастир закривають і руйнують.
  Лише 1942 року, за часів фашистської окупації, життя монастиря вдалося відновити. Черниці від настоятельством ігумені Рафаїли відреставрували церкву та келії, взялися за господарство. Вони обробляли землю, тримали худобу, шили ковдри та подушки на продаж, допомагали багатодітним та бідним сім’ям.
  Незабаром поряд вдарило з-під землі джерело з цілющою водою, почалось паломництво. Можна сказати, що монастир досяг свого найвищого розвитку, став перлиною Поділля.
  Та настав 1962 рік, і монастир знову закриває радянська влада. Церковне майно вивозиться до сусіднього села, на смітник, будівлі руйнуються.
  Більше поталанило цілющій воді. Розвідники надр проаналізували хімічний склад підземних вод і з’ясували, що вони не поступаються за своїми якостями славнозвісній “Нафтусі”.
  До речі, це не єдине джерело з цілющою водою. Такі ж властивості має вода з джерела, що знайдене в сусідньому селі Спасівка. Тут колись правились богослужіння. Це й дало привід місцевим властям джерело замурувати.
  Та настав 1989 рік, коли Свято-Троїцький монастир передали православній громаді, і розпочалась реставрація цієї пам’ятки архітектури.
  З огляду на історію монастиря, можна зауважити, що Бог дарував людині ці цілющі джерела, вода яких лікує без хірургичного ножа, завдяки молитвам за духовне і тілесне оновлення во спасіння душі та тіла.